Гра як засіб соціалізації дошкільника

   Дошкільне дитинство – короткий, але важливий, унікальний період життя людини. Людство лише поступово прийшло до усвідомлення самоцінності дитинства, як частини людського життя, а не просто її передодня. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишнє життя, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер. Дитина володіє своїми специфічними людськими правами, проголошеними в Декларації про права дитини, прийнята Організацією Об’єднаних Націй. У числі інших життєвих і соціальних прав є там і право дитини на гру – найголовніша умова психічного, соціального, фізичного його розвитку.

Відомий в нашій країні педагог Макаренко А. С. так характеризував роль дитячих ігор: “Гра має велике значення в житті дитини, має теж значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Який дитина в грі, такий багато в чому він буде в роботі. Тому виховання дошкільника відбувається насамперед у грі…”

За визначенням Н. Смирнової, гра – це найбільш ефективна форма соціалізації дитини, в якій закладаються основи майбутньої особистості. Дитинство без гри і поза грою ненормально. Позбавлення дитини ігрової практики – це позбавлення його головного джерела розвитку: імпульсів творчості, ознак і прикмет соціальної практики, багатства і мікроклімату колективних відносин, активізації процесу пізнання світу. У грі дитина втілює, творчо переробляючи і узагальнюючи все те, що він дізнався від дорослих, з книг, телепередач, власного досвіду і що забезпечує зв’язок поколінь і засвоєння культури суспільства.

 «У грі дитина – творець і суб’єкт власної діяльності». Саме у грі формуються розум і почуття, здатність до творчості у предметній сфері та спілкуванні.  Гра – найпотужніша сфера самовираження, самовизначення, самоперевірки,  самоздійснення. Завдяки іграм діти вчаться довіряти самим собі і всім людям, розпізнавати, що слід прийняти, а що відкинути в навколишньому світі. Вже тому зміна дитинства в іграх є велике завоювання цивілізації. Саме у грі є можливість, кажучи словами польського письменника зі світовим ім’ям, педагога і психолога Януша Корчака, “відшукати себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті”. Тому в ігровому світовідчуванні дітей присутні істина більш глибока, ніж у прагматичному погляді на світ. 

Розкриття поняття гри філософами, просвітителями, істориками культури, педагогами і психологами різних наукових шкіл можна виокремити орієнтовно ряд загальних положень, які відображають сутність феномену гри.

1) Гра – багатогранне поняття. Вона означає заняття, відпочинок, розвагу, забаву, потіху, втіху, змагання, вправи, тренінг, в процесі яких виховні вимоги дорослих до дітей стають їх вимогами до самих себе, значить, активним засобом виховання та самовиховання. Гра виступає самостійним видом розвиваючої діяльності дітей різного віку, принципом і способом їх життєдіяльності, методом пізнання дитини і методом організації її життя і неігрової діяльності.

2) Ігри дітей є сама вільна, природна форма прояву їх діяльності, у якій усвідомлюється, вивчається навколишній світ.

3) Гра, володіючи синтетичним властивістю, вбирає в себе багато боку інших видів діяльності, виступає в житті дитини багатогранним явищем. 

4) Гра – перша ступінь діяльності дитини-дошкільника, початкова школа його поведінки, нормативна і рівноправна діяльність молодших школярів, підлітків та юнацтва, яка змінює свої цілі в міру дорослішання учнів.

5) Гра є потреба зростаючої дитини: її психіки, інтелекту, біологічного фонду.

6) Гра – специфічний, суто дитячий світ життя дитини. Гра є практика розвитку. Діти грають, тому що розвиваються, і розвиваються, тому що грають.

7) Гра – шлях пошуку дитиною себе в колективах співтоваришів, у цілому в суспільстві, людстві, у Всесвіті, вихід на соціальний досвід, культуру минулого, сьогодення й майбутнього, повторення соціальної практики, доступної розумінню.

8) Гра – свобода саморозкриття, саморозвитку з опорою на підсвідомість, розум і творчість. Продукт гри – насолода її процесом, кінцевий результат – розвиток реалізуються у неї здібностей.

9) Гра – головна сфера спілкування дітей; у ній розв’язуються проблеми міжособистісних відносин, сумісності, партнерства, дружби, товариства. У грі пізнається і набувається соціальний досвід взаємин людей.

10) Гра соціальна за своєю природою і безпосередньою насиченністю, яка відображає модель поведінки, прояву і розвитку складних систем, що самоорганізується і “вільною” практикою творчих рішень, уподобань, виборів вільної поведінки дитини, сферою неповторної людської активності.

        Оскільки дитяча гра – явище універсальне і діти в іграх копіюють навколишнє життя її функції різноманітні.

Розглянемо найбільш важливі функції гри (на думку Маркової Т. Ю).      

       • Навчальна функція дозволяє вирішити конкретні завдання виховання і навчання, які спрямовані на засвоєння певного програмного матеріалу і правил, яких повинні дотримуватися грають. Важливі навчальні ігри також для морального – естетичного виховання дітей.

       • Розважальна функція сприяє підвищенню емоційно-позитивного тонусу, розвитку рухової активності, живить розум дитини несподіваними та яскравими враженнями, створює сприятливий ґрунт для встановлення емоційного контакту між дорослим і дитиною.

      •  Комунікативна функція полягає в розвитку потреби обмінюватися з однолітками знаннями, вміннями у процесі ігор, спілкуватися з ними і встановлювати на цій основі дружні взаємини, виявляти мовну активність.

       • Виховна функція допомагає виявити індивідуальні особливості дітей, дозволяє усунути небажані прояви в характері своїх вихованців.

• Розвиваюча функція полягає у розвитку дитини, корекції того, що в ньому закладено і виявлено.

        • Релаксаційна функція полягає у відновленні фізичних і духовних сил дитини.

 • Психологічна функція полягає у розвитку творчих здібностей дітей.
     Протягом дошкільного дитинства форми і види ігор змінюються і ускладнюються. Спочатку це прості маніпуляції з предметами та ознайомлення з їх функціональними можливостями і соціальним призначенням; потім, починаючи з другого року життя – відображення найпростіших побутових сюжетів; і, нарешті, в старшому дошкільному віці – сюжетно-рольові ігри з правилами, розгорнуті ігри режисерського типу, самостійні дидактичні ігри.

 У статті Т. Рєпіної «Вихователі і діти», гра постає своєрідним способом міркування дитини про дійсність. В ній, експериментуючи, вона будує свій, новий образ світу. Ось чому авторитарність вихователя в керівництві цією творчою діяльністю неприпустима і перешкоджає розвитку дитини.
        Безумовно, педагогам необхідно відкинути існуючу зараз нав’язування дітям формальних прийомів і навичок гри, догматичну диктовку її теми і умов, розподіл ролей. Необхідні розуміння гри як історично сформованої центральної стратегії розвитку свідомості й особистості дитини і перебудова умов її організації в дитячому садку.

Приходячи до висновку, що соціалізація дошкільника здійснюється через гру, слід акцентувати увагу на тому моменті, що цей процес починається і відбувається в дитячому садку в ході цілеспрямованого педагогічно організованого виховання.

Тобто іншими словами, «нав’язування» педагогами гри не тільки не створює розвиваючої атмосфери, але і діє негативно на розвиток дитини. Педагогічне керівництво грою є одним з найбільш важливих справ, де проявляється не тільки професіоналізм вихователя, але відбувається і розвиток ініціативи і творчості дошкільнят.

  Все сказане дозволяє зробити висновок, що одним з основних засобів соціалізації дошкільників є ігрова діяльність. Не дарма С. Т. Шацький говорив: «Гра, це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодого життя, без якої ця пора її була б марна для людства. У грі, цьому спеціальному опрацюванні життєвого матеріалу, є саме здорове ядро розумної школи дитинства».